Третя "газова". Війна на знищення

Останні події в українсько-російських газових відносинах не залишили сумнівів у тому, що між Україною і Росією йде чергова, уже третя за рахунком, "газова війна". І після президентських виборів у Росії ця війна, всупереч існуючим в Україні очікуванням і надіям, найшвидше, не закінчиться. Виходячи з логіки і мотивів Кремля, ймовірно, війна ця триватиме до "повного знищення" однієї із сторін.

Українсько-російські газові домовленості між Ю. Тимошенко і В. Путіним у 2009 році підписувалися під пильною увагою громадськості й медіа, з подальшим оприлюдненням документів у ЗМІ. З урахуванням скандальних наслідків тих домовленостей нова переговорна команда, яка продовжила діалог із російськими партнерами вже після обрання Президентом в Україні Віктора Януковича, істотно змінила тактику поведінки.

Очевидно, що нині учасники переговорів вважають за краще не виносити сміття з хати: не робити гучних заяв і попередніх оцінок - щоб не розбурхувати зайве ЗМІ і громадську думку. Сторони вважають за краще домовлятися між собою за наглухо закритими дверима, а результати зустрічей коментуються короткими, але незмінно оптимістичними повідомленнями прес-служб (в основному - Газпрому). Часто було й так, що інформація про візити українських чиновників до Москви з'являється в пресі лише через кілька днів після закінчення переговорів із їхніми російськими колегами.

До речі, така прихованість у переговорах уже використовувалася в 2007 році - у період прем'єрства В. Януковича, і закінчилося це скандально. Тоді Президент Росії В. Путін під час прес-конференції у Москві, відповідаючи на запитання власного кореспондента УКРІНФОРМу, повідомив про деякі "революційні" пропозиції української сторони і визнав зацікавленість Росії у контролі над ГТС України. В інформаційному вакуумі, що склався тоді навколо газової теми, ця заява викликала ефект бомби, що розірвалася. Саме тоді Юлія Тимошенко, яка перебувала в опозиції, провела через Верховну Раду закон про заборону приватизації української ГТС, що діє й понині. І який українські депутати якраз і хотіли підкоригувати в п'ятницю, 24 лютого.

Згодом стало очевидно, що практика кулуарних домовленостей не допомагає вирішувати актуальні проблеми. Очевидно, існуючі протиріччя "перевалили" через деяку критичну межу і вилилися у вже відкрите протистояння.

Передумови для відкритого конфлікту були й раніше - ЗМІ публікували негативні коментарі з обох сторін із "посиланням на джерела". Але публічним початком "бойових дій" можна вважати зустріч 22 лютого Президента РФ Дмитра Медведєва з главою Газпрому Олексієм Міллером. Глава газової монополії перед камерами повідомив президенту про пропажу з транзитної труби на українській території близько 40 млн кубометрів російського газу за день - і це в пік його споживання європейцями. Газпром, за сталою "доброю традицією" вкотре спробував власну провину за скорочення поставок російського газу до Європи перекласти на Україну. Медведєв тут же доручив "розібратися у ситуації", а заодно й збільшити пропускну спроможність газопроводу "Північний потік" до 63 млрд кубометрів.

Уже через кілька годин "говорящая голова" Газпрому Сергій Купріянов заявив, що після виведення на проектну потужність "Північного і Південного потоків" Росія, взагалі, відмовиться від послуг української ГТС для організації поставок свого газу до Європи. (http://newsar.ukrinform.com/rus/ news/gazprom_hochet_svesti_tranzit_cherez_ukrainu_k_nulyu ).

Очевидці попередніх двох "газових баталій" справедливо зазначають, що для апофеозу і драматичного надриву у висвітленні ситуації російським телеканалам цього разу чогось не вистачило. Не вистачало такого "лихого" репортажу про екскурсію одного з перших осіб російської держави в диспетчерський центр Газпрому, де під прицілом відеокамер місцеві фахівці могли б пальчиком і на великому екрані наочно показати, куди йде і де пропадає російський газ.

Без такої емоційної картинки бажаного ефекту чергова інформаційна атака Газпрому на Україну не принесла. Більш того, всі чомусь пригадали народну мудрість про того, хто найголосніше за всіх кричить "тримайте злодія". Плач газпромівського начальства в керівну жилетку щодо "іміджевих і фінансових" втрат, який зазнали в боротьбі з Україною, виглядав майже комічно. Оскільки кількома днями раніше чиновники Газпрому самі визнали, що їх компанія зменшила поставки газу до Європи через аномальні холоди й зростання споживання у самій Росії.  Так і в Європі, нарешті, черговим обвинуваченням Газпрому на адресу Києва не повірили. Сам Газпром заздалегідь повідомив європейські компанії про скорочення поставок через морози.

Залишилося тільки відкритим питання, наскільки щирим Газпром був у спілкуванні з "українськими друзями" і європейськими партнерами під час газових колізій 2006 і 2009 років, - пам'ятається, тоді зими також були суворими. До речі, вислів "перекладати з хворої голови на здорову" - це також російська приказка.

В Україні виведення газового конфлікту у відкриту площину досить легковажно розцінили як елемент російської передвиборної риторики. Очевидно, спрацювали стереотипи, напрацьовані в подібних ситуаціях ще попередньою українською владою. Але така думка помилкова, оскільки, за результатами російських соцопитувань, Україна вже не входить, як раніше, в першу п'ятірку потенційних недругів Росії. Цього разу зовнішніми "противниками" Росії "призначені" США і НАТО, на яких і "відпрацьовуються" передвиборні цілі президентської кампанії.

Тому українську тематику в нинішній передвиборній боротьбі в Росії стараються не використовувати. Як точно зауважив один із місцевих експертів, нині російському електорату просто не вдасться продати "українську" тему. Чергове погіршення відносин із Україною може не зрозуміти навіть електорат "головного кандидата" у президенти, оскільки нещодавно кремлівські пропагандисти переконували свій народ, що ось уже тепер до влади у Києві "точно" прийшли проросійські політики.

Характерна "деталь", досить красномовна для знавців російської політичної "кухні". "Буревісником" нової "газової війни" став президент, а не прем'єр-міністр, що дивно, оскільки до сфери відповідальності останнього і відносяться економічні питання. Хоч мотив - він на поверхні. Володимиру Путіну напередодні виборів 4 березня авторитет треба берегти, а не псувати його сумнівними заявами. А ось решток рейтингу Д.Медведєва уже і не шкода.

Хоч не варто сподіватися, що після президентських виборів у Росії ситуація з Україною якось вирішиться. По-перше, зрозуміло, хто залишатиметься ключовим держателем акцій Газпрому. Коли йдеться не про гроші навіть, а про дуже великі гроші, не прийнято вибирати кошти - є то підвищення цін на газ чи спроба повалення неугодного президента. Найшвидше, у ситуації з українською ГТС Газпром піде до кінця і буде шантажем і договірними удавками "продавлювати" незговірливих "українських друзів".

З сайту Укрінформу - Ігор Соловей, МОСКВА. 24 лютого 2012 року.