Помер дисидент Михайло Горинь 

Відомий український дисидент і правозахисник Михайло Горинь нинішньої ночі помер.

Про це повідомляє прес-служба Львівської міської ради.

"Сьогодні вночі на 83-му році життя помер відомий український дисидент, правозахисник і політв'язень, почесний громадянин Львова Михайло Горинь", - йдеться у повідомленні.

Михайло Горинь народився 17 червня 1930 р. у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області. З 1949 до 1955 рр. навчався на відділенні логіки і філософії Львівського університету, після закінчення якого працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно. Організував першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. Горинь є автором низки методичних розробок для вчителів і статей у галузі психології праці.

У 1962 р. налагодив контакти з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими представниками національно-визвольного руху. Організовував розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та самвидаву.

У серпні 1965 р. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, а у квітні 1966 р. засуджений на шість років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії.

У серпні 1978 р. разом із В'ячеславом Чорноволом відновив часопис «Український вісник».

Михайло Горинь брав активну участь у діяльності Української Гельсінської групи, створеної 1976 р. Разом із Чорноволом та своїм братом Богданом Горинем розробив «Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки». У вересні цього ж року Михайло організував і очолив Робочу групу захисту українських політв'язнів, яка увійшла до міжнародного комітету захисту політв'язнів. Брав участь у кількох нарадах представників національно-демократичних рухів народів СРСР.

У грудні 1981 р. Гориня знову заарештували, а 25 червня засудили за «антирадянську агітацію і пропаганду та відмову дати покази у справі Івана Кандиби» до 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання. Помилуваний 1987 р., реабілітований 1990 р.

1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.

З травня 1992 р. до жовтня 1995 р. очолював Українську Республіканську партію. Після розпаду УРП 1997 р. стає одним із засновників Республіканської Християнської партії. З грудня 1992 р. очолює Конгрес національно-демократичних сил.

19 травня 2000 р. обраний головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. Того ж року Михайла Гориня «за визначні особисті заслуги перед Українською державою у галузі державного будівництва, активну багаторічну громадсько-політичну діяльність» нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Кавалер орденів Свободи, «За заслуги» II та ІІІ ст., «За мужність» I ст.

З сайту Укрінформ